В нашому суспільстві де власне благо є вартіснішим ніж спільне, егоцентризм це тренд, а моральним аргументам немає місця в дискусіях - на перший погляд нікому встановлювати нові горизонти.

 

В суспільстві, героями називали людей які визначали нові горизонти. Насправді вони не завжди відомі громадській думці і часто ми про них ніколи не дізнаємось. Адже вони, переважно, роблять великі подвиги в маленьких містах чи маленькі кроки для зміни всього status quo.

 

Тому великим подвигом в час зневіри та розбитих моральних орієнтирів стає самоорганізація для створення спільного блага. Люди які добровільно вирішують взяти відповідальність не лише за себе (це вже велике зусилля над собою), але й за інших більше віддають ніж отримують. Зорганізувавшись вони відстоюють історичні та архітектурні пам’ятки міст, самі встановлюють стовпці на тротуарах проти стихійних парковок чи організовують показ цікавих фільмів на площах міст.

 

Таких ініціатив є десятки і кожен з її учасників віддає свій час, вміння та гроші для створення того чим будуть користуватись всі жителі міста. Але віддавати безкорисно це велике вміння, бо частіше за все місто не приймає ці подарунки. Воно не завжди готове до них. Навіть ми не завжди раді від подарунків які приносить нам доля. Лише з часом оцінюємо масштаб їхнього впливу та цінність здобутого досвіду. Так само і міста з часом оцінять те що для них створили окремі жителі.

 

Для того щоб місто навчилось приймати подарунки та блага від маленьких активних героїв приходиться змінювати status quo. Встановлювати нові засади та правила у місті про які потрібно всім між собою домовлятись. А домовлятись у нас складно бо ніхто не вірить що завтра домовленості та обіцянки  не порушаться, як це роблять теперішні політики і самі жителі.  Проте люди які самоорганізовуються довіряють один одному, адже розуміють наскільки хитка конструкція самоорганізації.  Тримається вона лише на трьох «ніжках»: довірі, принципах та спільних цінностях. Тому приходиться міняти status quo через вироблення та встановлення нових правил. І показувати на власному прикладі як балансувати на трьох дуже тонких «ніжках».

 

Зміни правил гри часто є болючими, але ще частіше критично необхідними для всього міста. Нове правило про те що вивіски в центрі міста мають вписуватись в естетику архітектури, історичний контекст та бути виготовленими з натуральних матеріалів болюче для підприємців, але критично важливе для цілого міста.

 

Розробка довгострокової стратегії розвитку міста експертами, лідерами думок в місті та активними громадянами є болючим для бюрократичного апарату проте критично важливим для майбутнього міста. Рідко де міська влада бажає втілювати правила та норми які розробив хтось інший. Так самоорганізація забирає владу в політиків та бюрократів, тому їй завжди є спротив. Звідси реальна самоорганізація переважно знеособлена, а навіть якщо лідери з’являються то не на довгий час. Частина з тих нових лідерів допомагає ініціативі та рухається дальше, а інша частина передає свій статус іншим. Проте головне що самоорганізація як вірус – її важко знищити на відміну від лідерів.

 

Створення спільного блага та зміна існуючого status quo це і є встановлення нових горизонтів. Нових горизонтів у моралі через практичну дію на основі публічно визнаних принципів. Нових горизонтів у цілях для міських управлінців, адже самоорганізація забирає у них владу швидше ніж раз в 5 років на виборах. Також це встановлення нових горизонтів для жителів міста через працю на спільне благо. Тому створити приклад для інших, який сам поширюється, це завжди маленький елемент геройства. Тому в медіа героїв не багато, але в містах героїв сотні які роблять маленькі подвиги що ведуть до великих дій.