Життя солдата-гранотометника обірвалося 6 серпня через травму, отриману на війні.
Віталій з минулого року служив гранатометником у 78 полку десантно-штурмових військ, а до того з 2014 року волонтерив. Він понад сотню разів возив допомогу бійцям у найгарячіші точки і добре знав, що таке війна.
Як йдеться в дописі, після повномасштабного вторгення Віталій не зміг сидіти вдома, тож вирішив взяти зброю до рук і стати на захист Батьківщини.
За два тижні до смерті, в бою під Оріховим, Віталій отримав контузію і черепно-мозкову травму, але помер вдома.
Напередодні військовий повернувся додому з поля бою і наче щось відчував, бо на відпочинок часу вирішив не гаяти та одразу кинувся до справ: почав обдзвонювати друзів, щоб знайти пікапи для побратимів.
Під час зустрічі з волонтерами, Віталій встиг сказати, про що мріє:
"Народ, я все маю, але потрібно допомогти моїм хлопцям з 78 полку, щоб вони змогли врятувати своє життя, бо майже всі автівки ворог знищив під час останнього обстрілу. Треба якнайшвидше організувати збір. Думаєте, у нас вийде?"
Після цього військовий помер наступної ночі.
"Спілка волонтерів Прикарпаття" організовує #донат_пам'яті_Віталія_Дзібія. Усі зібрані кошти будуть перераховані на придбання автівок для 78 полку десантно-штурмових військ ЗСУ.
Ціль: 1 000 000 ₴
Посилання на збір коштів. Номер картки банки - 5375 4112 0773 4547
«Хоч у гріб зійшов Ти, Безсмертний, та адову зруйнував ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся, і Твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресіння». Саме цей великодній кондак пригадався мені, коли з
Глибина… Мабуть, це перше слово, з яким асоціюється виставка, присвячена 65-річчю від дня народження Володимира Луканя, художника, мистецтвознавця, вчителя, що відкрилася у виставковій залі Карпатського національного університету імені Василя Стефаника на
Я зараз багато чую про безособовий парламент. Про те, що всі проблеми в тому, що люди без розбору віддали голоси конкретній людині й не розбиралися у списках. І настільки це часто звучить, що хочеться виговоритися. Бо справа не лише у безособовості (це бу
Історія виставки Олега Чуйка «Перехід» для мене почалася на іншому переході – тому, який треба було перейти, щоб потрапити до виставкової зали Спілки художників. Поки я стояла і чекала на своє світло, подумалося, що ось ця зебра на дорозі теж своєрідний п