Боєць з 2014 по 2015 рік проходив військову службу в Маріуполі.
Старший солдат Артем Кравчук родом з Хмельниччини, але після поранення та реабілітації продовжує службу в одному з ТЦК Івано-Франківської області на посаді гранатометника роти охорони.
Після демобілізації він одружився та переїхав на Прикарпаття, повідомляють на сторінці Івано-Франківського центру комплектування та соціальної підтримки.
З початком повномасштабного вторгнення добровільно прийшов до ТЦК та після навчання в Бердичеві був направлений на службу в 109 батальйон 10 гірсько-штурмової бригади. Підрозділ воював на Київщині та Житомирщині, а після її звільнення передислокувався на Донбас.
Отримавши важке осколкове поранення черевної порожнини, Артем лікувався в госпіталях Бахмута, Дніпра, Вінниці, Львова та Мукачева.
В обов’язки військового останні входить стройова служба та проведення заходів з оповіщення.
Як зазначають в дописі, часто доводиться пояснювати людям, які взагалі ніде не служили і намагаються ухилятися та саботувати мобілізацію, що він зараз у ТЦК у зв’язку з пораненням. Це психологічно важко і неприємно. Військовий не лише є учасником бойових дій та нагороджений медаллю за відвагу, а й має інвалідність ІІ групи.
Найважче на війні – це втрачати побратимів, яким не зміг допомогти, каже Артем. Це дуже складно, але незважаючи ні на що, чоловік не жалкує, що в скрутний для України час став на її захист, хоча міг виїхати за кордон. Додає, що вчинив би так само, адже "захищати свою землю - це обов’язок кожного громадянина, який себе поважає".
24 лютого 2022 року був четвер.
У цей день вийшов останній номер газети «Галицький кореспондент». Майже весь номер був про війну.
Цей номер ніхто не прочитав. Бо кіоски того дня не відкрилися. Які газети? Усе змінювалося так швидко, що новина втра
НЕзбагненний простір». Саме його до Івано-Франківська привезла художниця Галина Новоженець. Чи можна простір вмістити у кілька полотен? Чи можна його збагнути?
«Мить сьогодні – це чутливість мистецтва серед мороку війни відчувати час і утверджувати образи світла і гармонії. Моя кольорова гама – це вияв внутрішнього стану душі, як спогад про загублений рай», - так Михайло Дейнега означив те, що він творить зараз