У неділю, 18 червня, у Криворівні відбувся захід, присвячений 90-літтю з дня народження письменниці і художниці Параски Плитки-Горицвіт. Цього літнього ранку Криворівня зустріла мене дощем. Я не боялася змокнути, а переймалася, що намокне портрет Параски Плитки-Горицвіт, який я везла з Києва до її хатки-музею як подарунок. Ще минулого року в цій хаті під лісом я слухала від Василини Харук, «берегині музею», кількагодинну розповідь про непересічне життя знаменитої гуцулки.

За участь в УПА Параска була засуджена до 10-ти років сталінських таборів, та 1954-го повернулася в Криворівню ще молодою, але знесиленою. Односельці спочатку уникали її, адже часи були неспокійні й спілкуватися з «ворогом народу» було небезпечно. Та і сама вона була дивною, найбільше хотілося їй малювати ікони і писати вірші, збирати трави для чаю, милуватися світом. Параска влаштувалася на роботу в контору лісгоспу, яка була розміщена далеко від дому, і кожного дня долала пішки 27 кілометрів. На першу зарплатню купила фотоапарат (це також сприймалося неоднозначно в селі) і на 30 років стала «фотолітописцем» села. Після неї залишилися безцінні знімки, що розповідають про звичаї, побут і свята місцевих жителів, відтворюють прекрасні карпатські ландшафти. (До речі, виставка її світлин до кінця серпня експонується у Криворівні в музеї М. Грушевського). Параска збирала фольклор, записувала і складала співаночки, впорядкувала словник гуцульської говірки. Не сподіваючись побачити свої книжки виданими, створювала рукописні, а згодом, маючи друкарську машинку, відстукувала і зшивала ті ошатні сторінки. У її хаті є багато рукописних книжок – від маленьких, завбільшки з сірникову коробку, до грубезних книг «на помацання», як казала Параска. Їх треба торкнутися, підняти ці фоліанти на чотири кілограми, щоб відчути вкладений в них колосальний труд. Після написання книжки (називаючи кожну «своєю дитинкою») Параска потребувала «розрядки для душі» – і це були витинанки. Вона їх вирізала сотні, порівнюючи з вишивками. «Полотно, – казала майстриня, – прикрашають вишивкою. А папір також хоче мати прикраси». Витинанки наклеювала на банки, насипала до них різні крупи, й за витинанками знала, де зберігається рис, а де гречка чи сіль.

Парасчин світ був і залишається витонченим і яскравим. Художниця малювала не тільки на папері: все, що потрапляло під руку, відро чи хірургічна пелюшка, дошка чи шмат дерева, неодмінно ставало основою для малюнка. Коли до Парасочки приходило натхнення, вона потребувала спокою і тиші, і тому, аби ніхто не міг її потурбувати в ці години, заслонювала вікно своєї хати чорною тканиною. Діти, які часто прибігали до неї поспілкуватися, помалювати, поліпити з глини чи послухати її дивовижні розповіді, терпляче чекали, коли чорна тканина на вікні зміниться на білу, і тоді можна буде потрапити за поріг привітного дому, де завжди на малечу чекав запашний чай з гірських трав та духмяні сухарики з чорного хліба, які сушила Параска. Аскетизм, простота, працелюбність і щирість Параски вразил мене. Майже рік я в Києві читала і дивилася все, що знайшла про неї в інтернеті, та мріяла знову потрапити до Криворівні. Знайшла в рідному місті й однодумців, які також закохані в ці карпатські місця. У березні в Національному музеї літератури ми разом з Галиною Стефановою і Романом Веретельником на вшанування 90-річчя Параски Плитки провели камерний вечір, щоб поділитися своєю любов’ю до неї з відвідувачами музею й розповісти про її життєвий шлях. Для цього заходу і був зроблений фотопортрет Параски, який я привезла до Криворівні.

На моє подивування, цей приїзд до Криворівні 18 червня збігся зі святом до ювілею знаменитої мисткині, що відбулося у місцевому Будинку культури. На пошанування 90-річчя з дня її народження мешканці села оголосили 2017-й роком Параски Плитки-Горицвіт. Дуже важливим для автора сценарію свята Катерини Юрнюк, для всіх, хто його готував і брав у ньому участь, було донести до односельчан і гостей села значущість цієї особистості, адже для багатьох Параска залишається загадкою, а дехто з присутніх взагалі вперше чув її ім’я. Ті, чиє життя було пов’язане з письменницею, зокрема Оксана Рибарук, Ганна Луцюк, працівники криворівнянських музеїв, школи, співці церковного хору, просто творчі люди, яких в селі величезна кількість, виступаючи на святі, читали вірші Параски, ділилися спогадами, розповідали про книжки письменниці, які вже опубліковані або вийдуть друком незабаром. За мотивами однієї з Парасчиних співаночок К. Юрнюк написала драматичний твір, і ця вистава була показана на сцені Будинку культури, викликавши у глядачів захоплення чудовими акторами-аматорами І. Зеленчуком, М. Федорчаком, В. Зеленчук, В. Плиткою. Згадуючи літні дні на Гуцульщині, вмикаю диктофон, щоб послухати записані там голоси і співи криворівчан. Заплющую очі і ніби відчуваю запах жасмину, який росте біля Парасчиної хати і який сипав на мене білі пелюстки своїх квітів. І знов пригадую Карпатські гори, до яких хочеться повертатися, як додому.   Людмила ПОСНИК, Київ-Криворівня Фото Любові ЦВІЛИНЮК   Раніше ми писали, що місцеві жителі сподіваються, що Криворівня з багатющою історією та неймовірними краєвидами, які в різні часи притягували десятки відомих людей, все ж буде вшанована по заслузі.