24-річний військовослужбовець Владислав одинадцятий місяць на лікуванні.
Про це пише "Галицький кореспондент" з посиланням на сторінку Департаменту охорони здоров'я Івано-Франківської ОДА.
Замість ампутації кінцівки пораненому в обласній клінічній лікарні Івано-Франківської обласної ради нарощують кістку. Боєць поступив сюди на початку серпня минулого року після важкого поранення під Соледаром.
«Ми спостерігали, як формувалася група наступу з їхньої сторони і працювали по ній. Намагалися їх відбити, а вони все підходили. Пів дня їх кошмарили, і... не повезло мені. Навели на той квадрат артилерію і ракети зачепили мене», – згадує хлопець.
Влад не виключає, що був шанс уникнути поранення.
«Якраз в цей момент перед нами стояли наші. Там була заправка. Думав, що то по них криють, – пояснює він. – Якби я раніше... секунд 10 мені б хватило до окопа. Там метрів вісім, вже недалеко було. Просто встати, забігти і все. Могли, звичайно, поранити по дорозі, але було більше шансів уціліти, а я лишився лежати на місці і спостерігав. Але коли ми їхали на схід, я казав: ми їдемо в одну сторону».
Влад розповідає, що був повністю при свідомості й сам наклав собі турнікет. Спочатку хотів встати, але впав. Напарник пішов забирати зброю, і побачив, що метрів за вісім був приліт. Влодові пощастило, бо все направилось у його бік.
У перші дні війни у Бериславі, біля Каховської ГЕС загинув його молодший брат.
«Артилерія накрила їх, якраз окопувалися. Когось поранило. Він вернувся назад, щоб його забрати. І в цей момент біля самого окопу криє. Це з розповіді його побратимів. Ракета – ніби «Ураган», але то неточно, – розповідає Влад. – Його привезли тільки 15 квітня. До того він вважався зниклим безвісти. Йому було 21... Ми знали, на що йдемо, розуміли, що ця війна – вже не те, що було в АТО, це набагато гірше».
Влад отримав мінно-вибухове поранення з великим дефектом кісткової та м’яких тканин. У його нозі немає шматка кістки. В Івано-Франківськ його привезли, щоб ампутувати ногу, але лікарі сказали, що спробують врятувати. Вони, на його переконання, хороші і роблять «все можливе і навіть більше».
Він – один з перших пацієнтів, за ногу якого взявся тандем комбустіологів і травматологів. Перші закривали м’які тканини, інші нарощують кістку.
«Нога, як прогнозують лікарі, відновиться, але не повністю, – ділиться хлопець. – У мене всі сухожилля вирвало. Пальців не відчуваю, стопою не можу рухати. А ходити, казали лікарі, буду. З паличкою, але буду... Краще своя нога, ніж без ноги».
Влад родом із Хмельниччини. До служби в армії вчився у коледжі культури і мистецтв, грав на трубі. Життєві плани хлопець будує обережно: «Треба спочатку почати ходити, а потім буду думати про майбутнє». Має дівчину і хотів би створити сім’ю, проте вважає, що рано про це говорити, поки не може стояти нормально на ногах. До речі, з дівчиною познайомилися у нашій лікарні й він відчуває, що ці стосунки допомагають йому більше розкриватися.
Зауважує, що якби швидше вилікували, то повернувся б на Схід, щоби помститися за смерть брата і багатьох знайомих.
Також він хоче, щоб в суспільстві з розумінням ставилося до тих, хто воював і не говорили: «Ми вас туди не посилали!». Бо ця фраза для нього означає зраду з боку тих, кого йшов захищати.
До теми: У Калуській лікарні відкрили розширене відділення медичної реабілітації та фізичної терапії
Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!
Соболик Тетяна
Деркачова Ольга
