У час війни люди мімікрували і не завжди проявляли кращі риси своєї сутності. Подібним чином себе показали уродженці с. Велика Кам’янка Коломийського району Йосип Юрійович Масюк, 1923 р.н., та Григорій Васильович Чоланюк, 1923 р.н.
Почнемо з того, що Чоланюк у 1940-1941 рр. був головою товариства Червоного Хреста у своєму селі. Однак це не перешкодило йому в 1943 р. з Масюком потрапити у поліцію СС, пройти підготовку в навчальному концентраційному таборі Травніки (Польща) і попрацювати там вахманом СС (охоронцем у концентраційному таборі).
8 лютого 1943 р. вони були визнані придатними для військової служби, а 25 лютого приїхали у Травніки. Табір розміщувався на території колишнього цукрового заводу, який був оточений високою цегляною стіною, колючим дротом та охоронявся 400-500 вахманами. На території заводу були побудовані бараки, всередину об’єкту була проведена залізнична гілка, якою привозили євреїв.
Ще один вахман з Травніків Петро Іванович Кушнір, 1928 р.н., уродженець с. Підвербці Обертинського району, залишив нам опис жалюгідних норм харчування євреїв у таборі: «Годували їх дуже погано. Ранком давали картопляний суп і 100 грам хліба, на обід 100 грам хліба і на вечерю знову суп і 100 грам хліба. Працювали вони на розробці торфу 8 годин в день».
Особова карточка Йосипа Масюка в концтаборі
Всього в таборі числилося 2500 арештантів, яких періодично знищували, а їх трупи вивозили до лісу, де обливали горючою сумішшю і спалювали. 3000 арештантів з табору було відправлено у Варшавське гетто, 2000 розстріляли на місці, а 10 тис. опинилося у таборах смерті.
Чоланюк і Масюк у Травніках повторно пройшли медкомісію, отримали обмундирування, документи, підписалися про добровільну згоду служити, про нерозголошення, арійське походження, що серед родичів не було євреїв, вони не були комуністами та комсомольцями. Далі вихідці з Великої Кам’янки прийняли присягу й отримали індивідуальні номери.
Під час навчання вахмани пройшли курси стройової підготовки, вивчення матеріальної частини зброї, спеціальну поліцейську підготовку, фізичну підготовку.
Вахманів залучали тільки до охорони табору, знищували ж євреїв самі німці. Групи поліцаїв ще використовувалися для боротьби з польськими партизанами, для етапування в’язнів. Масюк завдяки «відмінній службі» відбув ще 5 місяців в зондеркоманді[*] під час ліквідації Варшавського гетто і навіть був нагороджений за допомогу у вбивстві людей 7-денною відпусткою.
З травня 1944 р. Масюка відправили охороняти радянських військовополонених у таборі Гузен (Австрія), а Чоланюк забезпечував безпеку господарських об’єктів. Натомість Іван Михайлович Гринішак, 1922 р.н., уродженець Надвірної, став свідком знищення утримуваних у Травніках людей у жовтні 1944 р.: «Групи німців з військ СС разом з охоронцями оточили табір з усіх сторін і без розбору стали вести вогонь з автоматів по людях. В таборі піднявся суцільний крик народу, плакали діти, матері і старі. Німці почали розстріл рано вранці, і він тривав до 14.00. Після того другою партією євреїв всіх розстріляних було віднесено в яму і роздягнуто, а далі розстріляли і тих євреїв, які прибирали трупи. Знищення євреїв у Травніках відбувалося на очах у місцевого населення».
У свою чергу 13 квітня 1945 р. Масюка роззброїли і відправили в англо-американський фільтраційний табір, а 17 травня видали СРСР. Після цього вахман прикинувся остарбайтером і умудрився потрапити на військову службу в Червону армію. Натомість Чоланюк повернувся додому, влаштувався на роботу дяком у рідному селі і навіть встиг взяти участь у знищенні рідної церкви під час роботи в «Ініціативній групі по возз’єднанню греко-католицької церкви з православною церквою».
Посвідка про участь в «Ініціативній групі по возз’єднанню греко-католицької церкви з православною церквою»
Однак Масюк і Чоланюк у результаті отримали 10 років виправно- трудових таборів. І ні Червоний Хрест, ані дякування не змогли затінити собою всіх злочинів, свідками і співучасниками яких стали уродженці с. Велика Кам’янка.
*«Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.Сергій АДАМОВИЧ[*] Спеціальні команди нацистської Німеччини, які брали участь у знищенні людей та приховуванні слідів убивств мільйонів людей
24 лютого 2022 року був четвер.
У цей день вийшов останній номер газети «Галицький кореспондент». Майже весь номер був про війну.
Цей номер ніхто не прочитав. Бо кіоски того дня не відкрилися. Які газети? Усе змінювалося так швидко, що новина втра
НЕзбагненний простір». Саме його до Івано-Франківська привезла художниця Галина Новоженець. Чи можна простір вмістити у кілька полотен? Чи можна його збагнути?
«Мить сьогодні – це чутливість мистецтва серед мороку війни відчувати час і утверджувати образи світла і гармонії. Моя кольорова гама – це вияв внутрішнього стану душі, як спогад про загублений рай», - так Михайло Дейнега означив те, що він творить зараз