Під час національно-визвольної боротьби ОУН-УПА не всі повстанці мали силу витримати випробування долі, морально не зламатися і залишитися зразком для наслідування для інших борців. Ми не маємо права їх звинувачувати, бо не знаємо, як самі вчинили б у таких обставинах. Але їхні долі – це також частина мозаїчної картини суспільно-політичної ситуації на Прикарпатті в 40-50-х рр. ХХ ст. Розглянемо, до прикладу, долю Йосипа Ілліча Паращія, який народився в 1902 р. в с. Купчинці Козівського району Тернопільської області. В 1941 р. Паращій більше трьох тижнів був комендантом сільської поліції, а потім до 17 березня 1944 р. числився музикантом у Станиславівській поліції. У березні 1944 р. п. Йосип евакуюється з дружиною і двома дітьми в напрямку Стрийщини. У районі с. Берлоги (нині Рожнятівського району) його відділ зустріла сотня Гонти[1] чисельністю 180 осіб з пропозицією поліцаям воювати проти СРСР. Тоді Паращій ще з шістьма поліцаями погоджується на пропозицію і вступає в сотню під псевдо Петрик. У червні 1944 р. з групи поліцаїв було створено військово-польову жандармерію, де Петрик був керівником до вересня 1945 р. і підпорядковувався напряму лише Гонті. У цей час Петрик займався розшуками і покаранням дезертирів з УПА (покарання буками виконував особисто), набирав нових людей (заагітував в сотню більше 40 осіб з сіл Станькова, Цвітова, Лука, Завадка, Сівка), збирав обмундирування для повстанців, у 1945 р. взяв участь у чотирьох боях проти червоних[2], в одному з яких виконував обов’язки чотового. Зокрема, 10 травня 1945 р. Петрик взяв участь у нападі на підрозділ радянської армії в с. Болохів (нині Калуського району). Акція відбулася з ініціативи чотового сотні Гонти Богдана, але була невдалою. Повстанці понесли великі втрати (4 вбитих, 2 поранених, Богдан потрапив у полон). Після бою упівці відійшли в с. Кадобне, де їх зустрів військовий референт Калуської округи ОУН Козак[3], організаційний референт Калуської округи ОУН Орлич (Іван Рудий), заступник окружного військового провідника – хорунжий Клименко (Яків Дуб). Тут Козак організував суд, який зняв з посади сотенного Моряка (Петра Дуду), який був з Богданом і наполягав на нападі, а чоту відправив до Гонти на переформування.

Гонта 13 травня в лісі біля с. Петранка звільнив хворих і призначив Петрика чотовим, у підпорядкування якого входило 17 осіб. 13 серпня 1945 р. його підрозділ у лісі біля с. Станькова натрапив на військову операцію (втрати склали 4 вбитих, 3 поранених, 2 бійців потрапили в полон). Станом на вересень 1945 р. в сотні було дві чоти Орла і Бориса, 6 кулеметів, 20 автоматів. Однак цього місяця через стан здоров’я і старший вік медична комісія і лікар Лісненко звільнили Паращія від виконання своїх обов’язків. Станичний с. Завадка Войнилівського району Богдан наказав, щоб Іван Стовбан переписав Петрика на своє прізвище і щоб той числився в нього як батько. Після цього Паращій перевіз ще й свою жінку і двох дітей у будинок Стовбана. Водночас Петрик продовжував збирати для ОУН необхідну інформацію і навіть отримував матеріальну допомогу для прожиття. Паращій, зокрема, зустрічався з Омельком (Яцук Павло) – керівником боївки СБ Калуського окружного проводу ОУН; Денисом (Богдан Яцків) – референтом СБ Калуського окружного проводу ОУН; Степаном (Володимир Соболь) – референтом районної боївки СБ Войнилівського проводу ОУН; Зоряном – Войнилівським районним харчовим; Дорошем (Іван Заткальницький) – провідником Войнилівського районного проводу ОУН; Луговиком – станичним с. Болохів. Кожного місяця Дорош видавав Петрику 50 рублів як пенсію, раз на рік – по 100 кг муки, 25 кг квасолі, 30 кг гороху, 20 кг круп, 8 кг сала. Крім того, пенсіонеру видавали верхній одяг, взуття, надали швейну машинку. 17 червня 1947 р. Паращій був заарештований агентурно-бойовою групою на чолі з оперативними працівниками Анісімовим і Байковим. Яструбок Іван Васильович Крук (агент-бойовик Дністер), який знав Петрика за спільним перебуванням в УПА, викрив його під час випасання худоби. В результаті обшуку у нього було вилучено підпільну кореспонденцію.

Після допитів Петрик видав розташування бункера керівництва районного проводу в с. Завадка в будинку Магдалини, де були вбиті Денис і ще три особи. Друге укриття арештований розкрив в с. Болохові в стайні Дмитра Дячука, де був вбитий Дорош і ще один повстанець. Третій сховок Паращій вказав у будинку Василя Тихона, де ховався Зорян, але його енкаведисти не застали. Четверте укриття полонений вказав у с. Болохів, де було вбито троє повстанців (Омелько, Мотря – керівник Українського Червоного хреста Войнилівського районного проводу ОУН, бойовик Зінгер). Під час цих подій, можливо, ще був вбитий і Луговий в с. Болохів. Загалом, за даними дослідника Степана Лесіва, до чекістсько-військової операції було залучено 145 солдатів і офіцерів, тривала вона три дні і за її результатами загинуло 9 підпільників. З боку чекістів 2 бійців загинули і 3 отримали поранення. Науковець вважає, що загинув Омелько та п’ятеро боївкарів СБ Калуського окружного проводу ОУН, серед яких Богдан – Йосиф Деркач, Гайдамака – Василь Мочогон, Співак – Микола Тебешевський, Горинь – Олексій Данів, Голуб – Петро Тиванчук. Ідентифікація решти осіб, на його думку, потребує додаткового пошуку. Паращія засудили до 25 років ув’язнення з обмеженням у правах на 5 років і конфіскацією майна. Із таборів колишній вояк і зрадник звільнився 25 червня 1956 р. і далі проживав під прізвищем Стовбан Петро Романович. Сергій АДАМОВИЧ * «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави. [1] Згідно зі свідченнями, які Петрик надасть пізніше радянським каральним органам, сотню очолював убитий навесні 1946 р. Матвій Сьомак (Гонта, Залізняк) – командир від «84» Рисі. Зі складу сотні були названі: Крук – бунчужний з с. Станькова, убитий 4.04.1945 р. в Кадобненському лісі; Муха – політвиховник сотні, убитий 4.04.1945 р.; Соловей – чотовий, убитий в с. Петранка восени 1945 р.; Сокіл – чотовий, родом з с. Станькова; Калина – ройовий, родом з с. Станькова, Стріла – ройовий сотні Ревая (Влодко, Володимир Семкович); Певний – ройовий сотні Ревая; Завзятий – ройовий, потрапив в полон в с. Станькова 13.09.1945 р.; Сагайдак – чотовий, уродженець с. Небилова, вбитий 9.10.1945 р.; Сокира – ройовий, вбитий 10.05.1945 р.; Дністер – ройовий, убитий 29.03.1945 р.; Орлик – ройовий, убитий в с. Небилів; Гамалія – ройовий, взятий живим в бою в с. Колодіїв 19.01.1945 р.; Мороз (Маніборський), жандарм військово-польової жандармерії; Клим, уродженець с. Мостище, убитий 10.04.1945 р.; Голуб – жандарм, уродженець с. Кудлатівка, убитий 10.02.1945 р.; Куклій (Крук Іван) – харчовий, уродженець с. Кудлатівка; Жук, уродженець с. Перекоси. Деякі вояки з’явилися з повинною: Микола Гребенюк, уродженець с. Перекоси; Співак, уродженець с. Сівка-Калуська; Дунай, уродженець с. Петранка. [2] Бої сотні в цей час: 19 січня 1945 р. сотня в с. Колодіїв була оточена і билася більше чотирьох годин (9 осіб потрапили в полон, убито і поранено було 20 вояків); лютий 1945 р. – засада в с. Красне відділення Сокола, в результаті якого було вбито 4 солдати, і бій в районі с. Кадобна; 13 березня – бій сотні Гонти і Середнього на хуторі Забагай; 25 березня сотня між с. Кропивником і Степанівка наскочила на засаду і втратила 6 бійців; 4 квітня бійці Гонти протягом дня вели бій в Кадобнянському лісі і тільки вбитими втратили 15 осіб; 25 квітня відбувся бій в районі с. Петранка. [3] Козак (Косарчин Ярослав) з травня 1945 р. ще обіймав посаду командира тактичного відтинку В 23 «Магура» військової округи «Говерля» під псевдо Байрак.