Коли майже три роки тому Верховна Рада України заборонила гральний бізнес, тисячі матерів та дружин з полегшенням зітхнули. Сподівалися, що вже не доведеться розшукувати хворих лудоманією - залежних від гри - синів і чоловіків по гральних клубах, з домівок не зникатимуть гроші та цінні речі... Проте «одноруких бандитів» і казино позбутися не вдалося.

Рік тому міністр освіти Дмитро Табачник пообіцяв, що уроки фізкультури в школах будуть проводити по-новому. Сталося це після смерті семикласниці Марійки Щуренко.
В Івано-Франківську бійці "Беркута" не пропустили відвідувачів у нічний клуб: в результаті у молодої жінки зламана рука, а в її супутника - перелом носа та щелепи.
"Галицький кореспондент" прицінювався до арештованого та конфіскованого майна на публічних торгах в Івано-Франківську.
Автомобіль "Міцубісі лансер" за ціною 34 тисячі 55 гривень 25 копійок не купив ніхто. Поторгуватися за цей лот того дня чомусь не прийшов жоден покупець, окрім журналіста "ГК", який зареєструвався для участі в аукціоні лише в якості спостерігача.
Чому публічні торги арештованим та конфіскованим майном, які проводяться в Івано-Франківську фактично щотижня, не викликають великого ажіотажу попри очевидно смішні ціни? Чи реально придбати щось путнє на таких аукціонах?
«Вуйцьо» - ласкаво і шанобливо говорять про ведмедя гуцули. «Місьо» - називають звіра. Вірять: не можна вимовляти його справжнє ім'я, щоби не прикликати до господи. Розповідають колоритні міфи про родичання мешканців верховин із ведмедями. Подекуди навіть переконують, що ті походять від людей.
Та разом із тим горяни без жодних сентиментів виходять з рушницями та капканами на клишоногих, що занесені до Червоної книги. Супроводжують замовників нелегальних полювань. Відкривають їм ведмежі стежки, місця годування, лігва...
Якби Василь Іванович Козак був Президентом України, то в державі був би абсолютний порядок, вважають щонайменше півтора сотні франківчан, які щороку збираються разом на йорданську купіль "під крильцем" пана Василя. Це він впродовж року - відомий у Франківську стоматолог, а 19 січня його називають не інакше, як Президентом Водохреща.
Хто б міг подумати, що група з такою дивною і фонетично складною назвою-абревіатурою може стати культовою в Україні? Хто б міг подумати, що виконавці хіп-хопу збиратимуть аншлаги в країні, де цей стиль видавався цілком чужорідним до природного мелосу і менталітету? Хто б міг подумати, що з «чоткими пацанами» з Харкова заспіває вічна зірка Софія Ротару? І врешті, хто б міг подумати, що, перебуваючи багато років у божевіллі українського шоу-бізнесу, можна зберегти позитив, природність і щирість? А вони змогли.