Прикордонник Іван на псевдо "Воділа" родом з Коломийського району на Івано-Франківщині.
Історію військовослужбовця розповіли на сторінці Західного регіонального управління Держприкордонслужби.
До війни він займався різьбярством та столярним промислом, працював на будівництві. 27-річний чоловік вів активний спосіб життя, займався спортом, любив гарний відпочинок та розваги. Усе різко змінилося 24 лютого 2024 року.
Дізнавшись про початок повномасштабного вторгнення, чоловік із західної України одразу зрозумів, що якщо не зупинити ворога ще на сході, він зможе дійти й до рідної Галичини. Іван, не вагаючись, зібрав речі і пішов у військкомат добровольцем. Рідним перед від'їздом сказав, що прийняв таке рішення заради них, щоб ворог не прийшов у їхні домівки. Відтоді прикордонник уже двічі виїжджав на Донеччину, де разом з побратимами успішно винищував окупантів.
У військкоматі Івана направили для проходження служби у Чопський прикордонний загін.
Після курсу підготовки та тренувань він у складі зведеного підрозділу вирушив спочатку на північ, а потім на схід України. Чоловік розумів, що найголовнішим на той момент для нього були навчання та постійні тренування. Він наполегливо здобував нові для нього знання та невтомно відпрацьовував навички. Водночас регулярно займався спортом і покращував фізичну підготовку. Усе це згодом дуже допомогло йому в боях, дозволило врятувати не лише своє життя, а й побратимів.
Під час другого виїзду на схід "Воділа" виконував завдання кулеметника у складі штурмового підрозділу. Усі, хто знали Івана, відзначали його особливу хоробрість, неймовірну силу духу, кмітливість та готовність до виконання складних завдань.
Спершу завданням Івана та його побратимів було закріплення зайнятих позицій. Згодом прикордонник виявив бажання виконувати бойові завдання у складі штурмових груп. Впевнений у його стійкості і мужності, керівник підрозділу задовольнив прохання "Воділи".
У бою під Андріївкою, під час штурму позицій ворога, Іван і його побратими потрапили під важкий артилерійський обстріл. Хлопці розповідають, що по ним гатили артою, мінометами, вистежували дронами та авіацією. Попри це прикордонники відважно давали відсіч ворогові, аж доки по ним не прилетіли артилерійські снаряди. Чотирьох із шести військовослужбовців, у тому числі "Воділу", важко поранило.
Іван дістав кульове поранення у лопатку, осколком пробило ногу.
Чоловік наклав собі бандаж, затягнув ногу турнікетом та став надавати медичну допомогу побратимам. "Воділа" уже не міг втримати кулемет з коліна, але продовжував вести стрільбу лежачи. Прикордонники вели бій, доки до них не прийшла заміна, а їх евакуювали.
Після поранення Іван проходив курс лікування і реабілітації у військових шпиталях. Наразі він продовжує прикордонну службу на Закарпатті. Ще потребує лікування нога, але це не заважає планам воїна про завершення найважливішої для нього на часі справи – звільнення України від ворожої навали. Для цього він продовжує вчитися і тренуватися, коли має вільну від служби хвилинку, адже розуміє, що має бути завжди напоготові та у відмінній формі.
Вона уважно розглядає себе в люстерко, поправляє капелюшок, фарбує вуста на червоно і йде… Сама, без чоловічого супроводу, бо ж поспішає не на ранкову літургію до костелу у середмісті. Чи вдуріла? Чи світ вдурів? Чи чоловік, з яким хочеться інакшого і більшого, аніж він може запропонувати? Це акт другий.
Але перед тим акт перший, де в
Кейс Насті Камєнських важливий. А тези про те, що ти її притягуєш у наш інфопростір — з минулого століття. Вони про ті часи, коли у всіх було три канали і будь-яка згадка була піаром. «Бо навіть чорний піар був піаром». Світ змінився.
Не вірите?
Хто б міг подумати, що навіть така тема, як створення Українського національного пантеону, може викликати дискусію: треба чи ні? Головні учасники дискусії — боти та хайпожери штибу жінки, яка називає себе психологинею Наталією Холоденко.
Погодьтеся, що в останні роки наше розуміння, ставлення до незалежності значно змінилося. Тепер це не про урочисті святкування, не коли багато жовтого і синього, а про тих, хто віддав найцінніше за те, щоб слово «незалежність» було не тільки у тлумачному