Загинув Андрій Павлюк 8 серпня 2022 року неподалік населеного пункту Зайцеве під час мінометного обстрілу.
В Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку загиблому військовому Андрію Павлюку. Про це на своїй сторінці інформує міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків.
Пам’ятний знак розташований на будинку, де проживав захисник – на Довженка, 8. Тут зібралися рідні, близькі, сусіди та побратими. Кожен згадує командира відділення взводу легендарної десятки Андрія Павлюка як сміливого та справедливого захисника.
«Це весела, мудра людина. Наставник для молоді. Він завжди, де хто молодий зробить помилки, він завжди наведе на шлях істинний. Він гарним був командиром взводу вогневої підтримки, це дуже відповідальна посада. Завжди виконував дуже гарно свої обов’язки, тобто до роботи відносився дуже серйозно. Все було в хорошому вигляді», - каже побратим полеглого Героя Андрія Павлюка Дмитро Вітохін.
52-річний Андрій Павлюк став на захист Батьківщини ще в часи проведення АТО. Тому, коли ворог відкрито розпочав окупацію України, знову пішов до війська. Звільняв з побратимами села Житомирщини та Чернігівщини, згодом воював у Бахмуті, де дістав уламкове поранення.
«Тато мені завжди обіцяв: «Доця, все буде добре. Там молоді хлопці, я їм потрібен». - Він на них дивився як на своїх синів. Він був батьком найкращим у світі. Чесний, добрий, такий, що тримав дисципліну, такий, що підтримував, коли потрібно. Таким, що я горджуся, що я його дочка»,- розповідає донька загиблого Героя Андрія Павлюка Христина Рибак.
«Ми вшановуємо пам'ять різними способами. Звання «почесного громадянина», анотаційними дошками, книгами та алеями слави. На жаль, кількість загиблих росте, ми розуміємо, що сьогодні треба зберегти пам’ять, треба всім іванофранківцям показати, якою ціною дається відносний спокій, український тил у нашому Івано-Франківську. А найголовніше – це допомагати нашому війську, щоби була перемога», - підсумовує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.
Вона уважно розглядає себе в люстерко, поправляє капелюшок, фарбує вуста на червоно і йде… Сама, без чоловічого супроводу, бо ж поспішає не на ранкову літургію до костелу у середмісті. Чи вдуріла? Чи світ вдурів? Чи чоловік, з яким хочеться інакшого і більшого, аніж він може запропонувати? Це акт другий.
Але перед тим акт перший, де в
Кейс Насті Камєнських важливий. А тези про те, що ти її притягуєш у наш інфопростір — з минулого століття. Вони про ті часи, коли у всіх було три канали і будь-яка згадка була піаром. «Бо навіть чорний піар був піаром». Світ змінився.
Не вірите?
Хто б міг подумати, що навіть така тема, як створення Українського національного пантеону, може викликати дискусію: треба чи ні? Головні учасники дискусії — боти та хайпожери штибу жінки, яка називає себе психологинею Наталією Холоденко.
Погодьтеся, що в останні роки наше розуміння, ставлення до незалежності значно змінилося. Тепер це не про урочисті святкування, не коли багато жовтого і синього, а про тих, хто віддав найцінніше за те, щоб слово «незалежність» було не тільки у тлумачному