Якось один з наших відомих продюсерів поскаржився, чому, мовляв, його проект, у який він вклав понад сімдесят тисяч доларів, ніяк не стане популярнішим за групу, назвемо її Х, яка у свою розкрутку шалених грошей не вкладає. Не платить за щоденні ротації на ТБ-каналах. Не вбухує кошти на псевдогламурні кліпи, обходячись малобюджетним мистецьким відео. Група не займається псевдоінформаційними приводами типу – вокаліст розлучився, гітарист зав’язав з наркотиками, і тому подібне, заради дешевого і нестійкого, як палений одеколон, піару. Відповідь одна. Вся різниця в стратегіях. Можна робити фабрику і кидати в топку шоу-бізнесу все більше і більше грошей, але цей проект буде існувати рівно стільки часу, стільки будуть працювати витрачені гроші. Гроші закінчились – і проект відійшов у забуття. Натомість музика, яка робиться чесно і задля обміну енергіями й емоціями між аудиторією і музикантами, має шанс прожити довго. Наскільки довго – залежить тільки від одного. Від Таланту. Що все-таки вартісніше – вигулькнути на короткий час на олімп шоу-бізнесу і зрубати бабло на щасливу старість, чи існувати в гармонії з собою і мати надію на прорив?

DJ Bingi:
Здається, це “Роллінг Стоунз” кілька років тому зізналися в інтерв’ю, що якби вони починали зараз, їхні шанси стрімко наближалися б до нуля. Чому? Бо музикою зараз більше, ніж коли-небудь, рулять непомітні чоловіки у піджаках, які приймають рішення. Від сценічного образу і рухів на сцені до створення сенсаційних інформаційних приводів на зразок: «Наша звєзда загубилася під час відпочинку в Єгипті — ми думали, її викрали бедуїни — за два дні вона повернулась мовчазна, але щаслива», які масово розсилають усім працівникам інформагенцій, котрі мали необережність залишити свій e-mail, де не треба.
Для «піджаків» музика більше не натхнення і порив, а інвестиції, які мусять повертатися. Витрачаємо кількадесят тисяч на кліп у модного режисера і ротацію — відбиваємо на корпоративах і рекламі турагенцій та житлових комплексів. «Фабрика звьозд» — зовсім не телешоу, а реальність, яку частково транслюють по телебаченню.
Тому шанси “Роллінгів” дійсно невеликі. Але не нульові. Завжди є смішна друга опція — ігнорувати відлагоджену машину просування артистів на масовий ринок. Це не виправдовує очікування молодих пацанів, які, щойно взяли в руки гітару або мікрофон, вже хочуть бачити повні зали, розбещених фанаток у гримьорці та великі гонорари, але натомість дозволяє самому вигадувати сценічні костюми, інформаційні приводи і, зрештою, кувати щастя власними руками без підписання контракту на 3 комерційно успішних альбоми і виступ на гала-концерті у палаці культури з іншими зірками естради. Смішна друга опція — це випробування свободою, яке може забрати купу часу, не призвести до жодного результату і, нарешті, бути єдиним мірилом того, чи стане музика культовою, чи просто відіб’є вкладені кошти згідно з бізнес-планом. Вперед, “Роллінги”!

Юлія фон Кацнельбоген, медіа-кілер:
Натовп, позбавлений розваг, ремствує, бунтує і задається непотрібними питаннями. Масова культура – це ті самі видовища, що потрібні людині не менше за хліб.
Масове з'являється за запитом (чого хочуть – того їм і дамо), вимагає певних умов життя (швидко зникає без медійної підтримки) і зазвичай займається тим, що відволікає суспільство від його проблем.
Будь-яка система пропаганди діячів масової культури виховує та пестить, щоб із часом втягнути їх у себе та перетравити. З напівперетравлених діячів виходять чудові рупори ідей системи, слухняні та функціональні.
Культове з'являється непередбачено, росте на будь-якому ґрунті (навіть на маскульті) і часто розкриває глибинні запити суспільства. Культове йде від душі, а тому з душами й розмовляє. Культове з'являється само по собі, і якщо його використовує система – системі доводиться змиритися з його конфігурацією. Демократична система обурюється на ту незвичну конфігурацію, намагається переконати суспільство повернутися до звичних форм, але це – майже вся її протидія. Недемократична система жахається та перекриває кисень.
Масове – це завжди антиавангард, культове – завжди щось принципово нове.
Масове повністю залежить від піару. Культове легко створює найефективніший можливий тип піару - сарафанне радіо. Людина, що відчула, як торкаються її душі, ділиться переживаннями з іншими. Адже це диво, яке не так часто трапляється в житті.
Музика для мас – це багато варіантів однієї колискової, фізрозчин навпіл із заспокійливим. Культова музика – це щось, що може примусити людину прокинутися.

Олдо, креативний директор радикального творчого угрупування ШТИН:
Зважаючи на схильність людини до створення ікон, богів та божків, у будь-якій сфері більш-менш масового прояву час від часу виникають культові явища. Так само є і з музикою. Культовість в музиці не є виключенням. Зараз, коли Гагарін облетів навколо Землі і довів, що Бога нема, а Сандей Аделаджа зробив диво і довів, що Бог є, людина продовжує культивувати різні культи, в той чи інший спосіб вдовольняючи своє прагнення мати ікону. Навряд чи можна визначити формулу виникнення культу навколо того чи іншого музичного явища. Відстороненість від основної течії – добре. Коли переписують касети і тягають з Інтернету мр3 бутлегів з піснями невиданих альбомів. Розкрутка за допомогою мішка з грошима – гарантія популярності на певний час (доки в мішку ще щось дзвенить). На культовість не потягне. А ще хороша штука – померти молодим, і бажано трагічно, маючи на той час певне більш-менш знайоме ім’я і хоча б кілька альбомів – троха таких, і пару лайвів. Тоді здіймуть кіно чи навіть два, пацанята довго ще замість звичного «мир» писатимуть на стінах, що герой і бог, а студентки технічних університетів носитимуть чорні майки з малюнком патлатої мармизи. А коли вони підростуть, то дехто з них зрозуміє, що писати на парканах і стінах – погано. І колекціонуватимуть вони тоді альбоми “Residents” та Девіда Боуї.

Влад ТРЕБУНЯ