У кожному з нас живе багато культур, і кожен з нас, по суті, переселенець. Ми не сидимо на одному місці, ми - в русі. Цей рух, цю мінливість та відносність наших знань і намагається передати в своїй творчості білоруська група «НагУаль».

Світ «НагYаль» - етно-сюрреалізм, де особисте поєднується з народним, архаїка - з авангардом. Їхня музика - таємничо глибинна і в той же час легковажно клоунська.

Репертуар групи складається виключно з власних композицій, а пісні - з власної мови, слова якої залишаються без перекладу. Щонайменша спроба відшукати зрозумілий еквівалент, пояснити, про що, власне, йдеться, - і чари розвіюються, щезає сила звуку й ритму... Так, кажуть, співає серце, співає природа.

Рік заснування «НагYаль» - 2000. З того часу відбулося понад 600 концертів, сольних і збірних, у Білорусі, Україні, Росії, Польщі, Литві, Франції, Німеччині, Румунії, Молдові, Фінляндії, Угорщині, Швейцарії. За останні роки, зокрема, це міжнародний фестиваль альтернативної музики «Le Festival Invisible» (Брест, Франція), міжнародне свято вогню «Tulijuhla» (Хельсінкі, Фінляндія), міжнародний фестиваль «АртПоле. Звуки/дії в просторі» (Воробіївка, Україна).

10 березня в рамках українського туру, який організовує агенція «АртПоле», «НагУаль» відіграє концерт в арт-клубі «Химера».

- З часу народження «НагУаля» ви помітно змінювали стиль. Що стає поштовхом до зміни?

Погода. Цікавість. Зміна ритму життя. Особисті налаштування, відчуття. У нас достатньо часто міняється саунд, від концерту до концерту, і це нормально. Це цікаво. Хай так роблять і решта! Потрібно ловити момент «качу». Неможливо ж грати в одному і тому ж стилі. Змінився склад, прийшли молоді музиканти, принесли свіжі ідеї. Енергія шукає нові шляхи!

- Ви часто концертуєте в Україні, українська аудиторія відрізняється від слухачів інших країн?

Гастролюємо не так часто. Могли б і частіше! А може, з'явився український «НагУаль»? Круто, треба послухати. Стосовно публіки, відмінності є: відчувається, що народ приходить на концерт підготований, знає, хто такі і «Ману Чао», і «Гоголь Борделло». А там, за кордоном, тільки й знати, що пиво попити та потриндіти. І дуже добре, що народ ставить нам такі питання: «Хлопці, а ви що, своєї мови не знаєте?», «А вам що, свого фольклору мало?» Ми відразу починаємо відчувати себе джаз-бендом! Ще публіка буває з «Хортицею», а буває без «Хортиці».

- Якось ти сказав, що вдома рідше вдається виступати, ніж за кордоном. Чому?

Вдома ніколи виступати. Вдома купа різних справ: то білизну попрати, то книги почитати. З дружиною на простори сходити, мамі на дачі допомогти, а за кордон - як виїхав, так про все і забув. Тільки музикуй, скільки влізе. А якщо раптом захочеш концерт на батьківщині зробити - заробиш собі «килу та горб», це мій дідусь так говорив. Ми з цього приводу придумали таке гасло: «Культура, на допомогу!» А з іншого боку, ми не надто і пориваємось грати удома - сусіди скаржаться. Є чутки, що концерт «Рамштайн» у Мінську скасовується. Ось так у нас!

- В обоймі «НагУаля» чимало екзотичних інструментів. В чому принцип вибору?

Вже немає. Відкат. А раніше це - тяга до нових тембрів, до простоти звуковидобування і бажання виїхати в село! А зараз - хет, малий барабан, бочка, педаль. На даному етапі залишився тільки один екзотичний інструмент - наш барабанщик. Він дуже сексуальний і дикий. Ми його знайшли в одному з мінських зоопарків. Довго вели переговори, а потім викупили. Грає круто, от тільки не розмовляє. У нього нелюдський апетит.

- Музиканти в групі міняються, крім кістяка. Звідки така плинність кадрів?

Відносність і перманентність - ось наша друга теза. Або, як у Лао-Цзи, «тут вас ніхто не тримає», тримаєтеся самі. «НагУаль» - птахосадок. Прийшли, пограли, чомусь навчилися і відлетіли! Грошей ми великих не заробляємо, гастролей частих немає, ось і не вдається часто бути разом. Хоча зі всіма, хто раніше грав в «НагУалі», ми в нормальних стосунках. Хтось взагалі зав'язав з музикою, а хтось, навпаки, почав щось інше, як «Срібне Весілля». Серед них є два музиканти, контрабасист і гітарист, які 8 років тому щось пробували в «НагУалі». Я взагалі радий, що наша ідея етно-сюрреалізму може жити з різними складами і різними інструментами. Тут важлива створювана енергія, щоб вона була живою. Вже був такий досвід, що «НагУаль» грав без Павленка, тобто без лідера. І все о'кей! Наш кістяк - це відносність і перманентність!

- Вдається жити за рахунок музики чи ще чимось займаєтеся?

Вдається, ми ж найбільш гастролюючий ансамбль Білорусі (сміється). Хоча при такому розкладі у нас всіх є і якісь інші справи. Ось у дружини моєї, Анаки, яка грає на цимбалах в «НагУалі», свій повстяний бізнес. Цілий магазин-салон «Шерстяна шафа». Вони, до речі, були на «АртПолі» в 2009 і влаштували чарівний майстер-клас із валяння впродовж всього фесту.

- Що повинно трапитися, щоб ти кинув «НагУаль»?

Зміна економічної і політичної ситуації в країні: щоб я міг купити землю, без проблем побудувати там будинок, такий, як хочу, і годувати потім помідорами сім'ю.

- Білоруська інді-сцена стилістично досить відрізняється від української. В чому, на твою думку, причина?

Детально не вивчав, але відмінності є. Мені здається, що українська незалежна музика перейшла у стадію відпрацювання техніки і росту професійності, а білоруська ще на стадії відкриття. Це можна простежити на прикладі «ВВ», «Океану Ельзи», «П'ятниці», які кілька років тому зробили відкриття України на музичному СНД-ринку. Тепер така ситуація в Білорусі: «Срібне Весілля», «Аддис-Абеба», «Ляпіс Трубецкой», «Гурзуф».

- Що чекає прихильників в Івано-Франківську?

Хуліганська транс-панк болотяна етно-party.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ