У прикарпатський райцентр повернулися буремні 90-ті роки: з бригадами бритоголових, стрілками і розборами

Двічі в одну річку не вступити, але історія повторюється: перший раз у вигляді трагедії, другий - як фарс. Прописним істинам починаєш вірити лише тоді, коли один раз побачиш замість сто разів почути.

Коли знайомий журналіст зі Снятина зателефонував мені й розповів, що в це невелике містечко повертаються 90-і, я йому не повірив. Точніше так - повірив частково. У частині історії, яка стосувалася місцевого прокурора. Мовляв, уявив себе чоловік місцевим князьком, що хоче робить з кримінальними справами і «кришує» незаконний видобуток каменю з річки Прут. Інша частина історії - власне про повернення 90-х, про бригади голомозих хлопців у спортивних костюмах і з ланцами на шиях, які займаються рекетом, - видалася мені неправдоподібною. І все ж я поїхав у Снятин, щоб перевірити.

Основним аргументом мого колеги-журналіста щодо існування машини часу був снятинський міський депутат, дрібний бізнесмен і, найважливіше, майстер спорту та тренер з боксу Олександр Івлєв. Три роки тому, якраз під Новий рік, Івлєв двічі зустрівся з бригадою голомозих хлопців, і одна зустріч ледь не стала для нього останньою. Івлєв розповідає: «Спочатку зустрілися на заправці, вони спровокували конфлікт, вдарили кастетом по голові. Потім вистежили під домом товариша, з 4 авто вискакують, хто з битою, хто просто з палкою, і зразу кидаються на мене і моє авто. Мої колінні чашечки були, як тарілки, голова - як баскетбольний м'яч. Лікарі сказали дружині, що я не виживу».

Щоб побачити такий рідкісний у наші дні, майже червонокнижний, вид, як «браток звичайний», я вирішив розвідати ситуацію за допомогою екс-працівника УБОЗу. Зустрічаємося поруч зі Снятином, у селі Вовчківці. Кажуть, група бритоголових хлопців звідси. Зустріти їх часто можна в одному місцевому ресторані. Ресторан порожній. Міліціонер каже - так, голомозі хлопці є, але вони не криміналом займаються, а просто спортсмени, ходять у клуб: «На кожній території є свої авторитети. Є. Ну що гріха таїти. Но це не означає, що вони впливають в якійсь мірі на оперативну обстановку. Ну бо так воно є... Розмальовувати можна по різному. Можна припіднести, що тут взагалі мафія. Але на що впливає ця мафія. Ні на що». Але далі стає цікавіше.

Від ресторану у Вовчківцях майже скрізь наше авто наче випадково супроводжує джип «Лексус». У салоні два опецькуваті чоловіки з ретельно виголеними головами. На вечір «хвіст» змінюється - замість «Лексуса» довкола кружляє «Ауді». Вранці наступного дня - а це було у вересні - Івлєв влаштовує під стінами районної прокуратури акцію протесту. Участь бере кількадесят людей. Все у стилі «України без Кучми» - аж до металевих бочок-барабанів і п'яти міліціонерів у бронежилетах та зі зброєю. На плакатах гасла - «Снятин без Белея (прізвище прокурора)», «Хочете гравію - звертайтеся до прокурора!» І таке інше. Івлєв пояснює - саме завдяки діям прокурора справа про його побиття три роки взагалі не розслідується. З нього зняли статус потерпілого, а підозрюваних, які свого часу навіть зізналися, перетворили на свідків.

Поруч з Івлєвим - активіст однієї з партій Павло Книш. У Книша нема одного ока. Йому його вибили - автомобільним ключем запалювання. Каже, їхав з батьком на авто. Батько вів машину поволі. Їх обганяє інше авто, підрізає, вискакує, за словами Книша, п'яний, двічі судимий чоловік і з лайкою витягує батька. Павло Книш намагається вступитися за батька і отримує удар ключем в око. За якийсь час Книш дізнається - кримінальну справу за цим фактом прокурор закрив. Начебто встановив, що око вибили не ключем, а пальцем - з необережності. Натомість порушується інша - проти Книша. Мовляв, він з вибитим оком 10-15 хвилин лупцював свого кривдника. Подібних історій на акції розповідають багато.

З'являються також двоє хлопців, які стверджують, що потерпіли від бритоголових. Одного побили просто так - каже, сидів на лавці з дівчиною, виходить з ресторану компанія, «звєрскі подивилися - і зразу удар». Історія іншого цікавіша: «Я сидів в барі, там вони контролюють бар, хлопці з Вовчківців... Офіціантка неправильно обслужила. Я їй сказав слово. Вона мені - хлопці з Вовчківців прийдуть - будеш битий. Я кажу - добре. Потом на другий день я чую, мене шукають хлопці з Вовчківців... Мене ймили, почали бити. Побили, забрали телефон... Телефон потім віддали, я їм заплатив 600 грн. А другий раз ми з другом були на діскотєці, вийшли в туалет, а там ті. Мене раз вдарили, його вдарили, він вирубався, цепочку забрали золоту за 650 євро, і телефон забрали... Пішли додому без грошей, без нічого... Ще й предлагали - хочете, платіть 50 доларів в місяць, ми будем діла рішати... Передайте друзям. Но ми на це не соглашалися... Високі здорові бритоголові. На постой... В спортивних костюмчиках...»

Оскільки прокурор не з'являється, я знову вирушаю у Вовчківці, до ресторану. Цього разу вдало. Вдається поспілкуватися з власником ресторану і одночасно спортзалу, де тренуються голомозі. На його виклик приходять двоє хлопців, наче з фільму про 90-і роки. Міцні, з вибритими головами і характерною лексикою. Розповідають, що Івлєв усе придумав, насправді він сам на них напав і ще й стріляв. На доказ демонструють шрами від куль: одному прострелено ногу, іншому - череп. «Я рахую його у Снятині, тіпа, впливова людина для Снятина - і для всіх малолєток, і для всіх людей... Він тренер по рукопашному бою, він чоловік, який тримає весь Снятин, - розповідає один «спортсмен». - Я з ним мав раньше конфлікт, у нього в секції занімався, він каже, тобі ще мало, я раз був від нього дістав, ще мало, ще додати. Він мене вдарив, я йому здачі дав і тоді почалася стрільба по заправці... Приїхав на стрєлку, на розборку ще один чоловік, почав перший стріляти по нас, попав Роману в голову, це чоловік, що біля мене, попав мені і Саня Івлів вибіг з машини і почав стріляти, ну як з машини, від нас..»

Розповіді «спортсменів» плутані. То стріляв Івлєв, то інший чоловік. Івлєв стрільбу заперечує категорично. Каже, на заправці у нього дійсно відібрали зареєстрований пістолет. Але у будь-якому разі пістолет газовий і зробити з нього дірку в нозі неможливо.

Ще за кілька днів вдається зустрітися з прокурором району Валерієм Белеєм. Той обурюється з акції протесту проти нього і діями Івлєва, водночас запевняє, що через три роки справа про побиття Івлєва знову зрушила з місця. Хлопцям, які побили депутата міськради, повторно пред'явлено звинувачення, а Івлєва через три роки знову визнано потерпілим. На закиди щодо масового незаконного видобутку каміння і шутру з Прута прокурор району Белей лише усміхається. «Хай цим займається природоохоронна прокуратура», - каже він. До речі, на Снятинщині справді масово видобувають камінь з Прута. Майже промисловим способом. Екскаватори, Крази, Камази. Все доволі централізовано. Якщо ж хтось пробує набирати каміння самотужки, його можуть чекати неприємності. Таке, наприклад, сталося з Василем Леньком. Після того, як він набрав шутру для власних потреб, в його Камаз хтось підкинув кілограм (!) ртуті.

Загалом, те, що я побачив на Снятинщині, дійсно схоже на 90-і. Тільки якісь смішні, фарсові. До речі, про джип «Лексус», який стежив за моїм авто. Розповідають, що саме це авто нещодавно опинилося в епіцентрі скандалу на околиці Івано-Франківська. П'яний водій спочатку відмовився виконувати вказівки наряду ДАІ. Обіцяв наступного дня даішників звільнити з роботи. А потім, коли на місце прибув спецпідрозділ міліції, водій і його пасажир дістали з багажника карабін і відкрили безладну стрілянину. Обіцянку «звільнити всіх ган..онів» супермен-водій так і не виконав - сидить у СІЗО...

Розповідають ще й інші історії, які свідчать про повернення 90-х у вигляді фарсу. Наприклад, нещодавно в одному з райцентрів Західної України на свободу вийшов колишній кримінальний авторитет. І дуже швидко з колишнього став теперішнім. Якось разом з працівником місцевого СБУ авторитет вечеряв у одному ресторані. Поруч вечеряв прокурор сусіднього району. Поведінка прокурора авторитету не сподобалася - і офіційна особа вилетіла з залу із закривавленим носом. На виклик прокурора міліція навіть не приїхала.

Словом, розповідають усіляке. І це саме той випадок, коли краще сто разів почути, ніж один раз побачити.

Олег КРИШТОПА,
спеціально для «ГК»