Група «Мандри» - колектив, який ніколи не зраджує ні собі, ні своїм шанувальникам. Красива, якісна музика, добра лірика - все це має дуже сильний український аромат, на відміну від багатьох інших, які або пахнуть старими шароварами, або тухлим макдональдсом. Музика й аранжування - на грані доброї поп-музики, але все-таки це справжній, безкомпромісний рок-н-рол.

«Галицький кореспондент» розмовляє з лідером групи Сергієм Фоменком, ширше відомим просто як Фома.

- Про «Мандри» останнім часом менше чути. Чому? Як справи взагалі?

Наразі ми активно нарощуємо внутрішні біцепси, закінчуємо у студії новий альбом, зняли на пілотну пісню «Світ» офігєнне відео (я дуже задоволений!). Розповсюдили це відео на провідних музичних і немузичних каналах, в Youtube, в акаунтах різноманітних комп'ютерних мереж, в аеропортах та метрополітені. Зробили гучну презентацію в столичному театрі «Сузір'я» і ведемо складну, але благородну боротьбу за право українських радіослухачів почути цю пісню на вітчизняних ФМ-хвилях. Сам новий альбом буде доволі незвичайним, ліричним, роковим, реггійним, і в ньому зовсім не буде ніякого фольку (у тому розумінні, до якого всі звикли). На всіх наших останніх концертах ми проводимо фокус-презентації нових пісень, і реакція піплу дуже часто тішить (фейси такі сумні і в очах запитання).

- Останнім часом видавці не надто охоче беруться за комерційне видання альбомів, мотивуючи тим, що торренти і файлообмінники вбивають потиху видавничу індустрію. Що ти думаєш з цього приводу?

Ми завжди були і є групою, яку люблять за живе виконання на концерті. Ми ніколи не продавали величезні купи CD наших альбомів, незважаючи на велику популярність групи в Україні. Тому це питання мене не дуже хвилює. Але мені подобається, коли нові пісні скупчуються на приємних, круглих платівочках з гарним оформленням. Їх приємно дарувати і корисно продавати після концертів у місцях, де тебе бачать і чують вперше. Щодо сучасних можливостей обміну інформацією, то це, на мій погляд, має добре вдарити по позиціях хитрих, ледачих і бездушних упирів, які від'їли товсті дупи за рахунок людей, що виробляють інтелектуальний чи культурний продукт. Хай злазять з «Ягуарів». Вони на них не заробили.

- Чи знайомі групі творчі кризи і як ви це перемагаєте?

Бувають деякі непорозуміння на репетиціях, бувають суто людські трабли в стосунках (ми 11 років разом). Бувають суперечки. Але от саме щодо творчих криз, то Бог милував! Зараз так, а як надалі буде, подивимось.

- Тебе дуже рідко видно на ТБ на так званих тусовках, де люди торгують обличчями. Чи вважаєш, що це одна із сторін промо?

На жаль, ця фішка працює. Тебе знають, бо бачать по ТБ. Тебе купують, бо знають. А знають - бо бачать по ТБ. В Україні телебачення і гламурна преса - основне джерело інформації і священна корова. Щодо цього у мене є такий віршик:

Всі гламурні чуваки, силіконові чувіхи,

Всі естрадні співаки і політики-каліки.

Резиденти клюб.ua і ді-джеї з парагваю,

Тьолки з групи вау-ва і спортсмени із Китаю.

Держслужбовці на поршах, б...ді на х...єнтлі-бентлі..

Вітер радісно гуде - екстезі в асортименті!

Кличе всіх, хто не баран, радісний телеекран -

світ гламуру і плітки в мегашоу «ягідки»...

- Передвиборні тури, як ти ставишся до них і чи є такі сили, за які не будеш виступати в жодному разі?

Для мене мотивацією участі в передвиборних турах завжди була і є моя зацікавленість суспільним життям. Якісь мої переконання. Правда, потроху я стаю більш байдужим до всього цього. Ніколи не брав участі в політичних акціях, щоб заробити гроші. А запрошували і запрошують нас до участі в своєму промо абсолютно всі політичні сили. Задовбався відмахуватись. Ніколи не зможу підтримати політика, якому не довіряю взагалі, а таких у нас більшість.

- Ти зараз задіяний у зйомках документального фільму про Київ. Розкажи детальніше про це.

Це фільм про Київ, що зникає. Київ, який я люблю і пам'ятаю з дитинства. Його знищують безжально і бездумно, він стає все більш бездушним і чужим, в першу чергу, завдяки варварській архітектурі і ментальності новітніх варварів-будівничих-керманичів. Стилістично цей фільм буде документальним арт-хаусом. Щось більше сказати важко. То все треба дивитися.

- В Живому Журналі є цілий рух за Київ без приїжджих. Як корінний киянин, що ти бачиш негативного в «понаєхавших» і чи є щось позитивне?

Нічого не бачу негативного в хороших «понаєхавших» і бачу безліч негативного в «плохіх». Це жарт, звісно! Я абсолютно чесно ніколи не аналізував такі питання, більше того - ніколи навіть не думав. Тому без коментарів. Всі ми транзитні пасажири в цьому світі.

- За все твоє життя на сцені що тебе вразило найбільше, а що розчарувало?

Музика - це справжня, дивовижна магія. Це енергетичний коридор, божественний youtube! Це вражає мене постійно. Про розчарування говорити не хочу, не люблю цієї теми. Краще думати про хороше і справжнє.

- Чи відчуваєш якісь посили зверху, коли пишеш музику?

Так, рука Божа завжди направляє усіх нас. Буває сидиш, граєш щось, віршик потрошку приходить, і так стає добре на душі! Спокійно, радісно, легко... І одразу розумієш: то Бог тебе по потилиці погладив. Тут головне з великої радості не втрапити в халепу. А то всяке буває.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ