Думаю, це все-таки можливо. Обманути іноземців в Україні. У сенсі організувати для них ілюзію, що ми живемо не в такій вже і довбанутій країні, як може здатися спочатку. Зробити вигляд, що рівень життя у нас не такий вже й низький, що громадські туалети не такі вже й смердючі, а дороги не такі роздовбані. Це важко, але можливо. За добрячої низки умов. Якщо іноземець прилітає літаком авіакомпанії, літаки якої не запізнюються на годину (як-от Міжнародні Авіалінії України), скажімо, в Київ. Якщо він закриває очі на те, що багаж можна чекати протягом двох годин, бо в тому клятому Борисполі у них із цим якісь вічні неполадки. Технічні працівники а ля «дядя Саша із Броваров» (пишні бакенбарди і томливий погляд) дуже мляво їх вирішують.

Якщо поселити цього умовного іноземця в дорогий готель, возити виключно вишуканими перевіреними ресторанами і водити на екскурсії у відомі місця, то начебто все пройде чистяком. Можна придумати весь той розважальний фарш за його гроші - перегляд панорам, гламурні нічні клуби, сауни, дєвочьки - це все вже доки сягнуть його бажання і фантазії. Якщо він захоче побачити й наш прикарпатський край, то й тут за асортиментом мажорських закладів у кишеню не полізуть. Знайдеться достатньо всяких буковелів, дорожезних колиб і різних комплексів з широким спектром послуг. Але це все можливо лише за тієї умови, якщо цей бідолашний іноземець узагалі не стикатиметься з живим життям. Себто треба обмежити такі контакти до абсолютного мінімуму. Або носити чорну пов'язку, яку можна натягнути на нього в будь-яку секунду. Суворо протипоказані відвідини базарів, вокзалів і спальних районів. Ну, ви зрозуміли хід думок - місць, де вирує живе життя. Хоча навіть якщо обмежити світогляд іноземного пана виключно центром, то і тут не факт, що пощастить.

Кілька років тому до нас у гості приїхав іноземець, на якого ну конче треба було справити враження нормальної країни. Не говорячи там про всі умови і високий рівень життя. Ми йшли з ним однією з центральних вулиць. Буяла весна. І тут прямо перед нашим носом якась огрядна чи то бабця, чи то жіночка почала справляти малу потребу на травичці біля зупинки. Сказати, що в мене відняло мову, - нічого не сказати. Мені захотілось провалитись крізь землю. Чудодійної чорної пов'язки у мене не було. І годі було якось висловити словами те, що я за все свідоме життя таке бачу вперше. Залишалась квола надія, що іноземець нічого не побачив (хоча це було неможливо). Найімовірніше, він як гіперкультурна людина вдав, що має ну дуже поганий зір.

Де подібний обман неможливий в принципі - то це в усіх без винятку видах громадського транспорту, починаючи від пижиків і завершуючи автобусами близького і дальнього сполучення. Про приміські електрички чи потяги на Київ я взагалі мовчу. Не дай Боже! Якби наш уявний іноземець потрапив якимось дивом у публічний транспорт, його б, мабуть, винесли звідти ледве теплого. Причому що забиті автобуси на села з курчатами і свинками в ящиках, що засрані «червоні рути» і «голубі стріли», що загальні вагони, скажімо, на Львів, що плацкарти на Київ, що навіть купе у тому ж «Прикарпатті» однаково вагомо розширили б свідомість пана з Європи чи Америки. Бо він звик їздити у комфортабельних чистесеньких спальних вагонах або ж на крайняк - у першому класі, завжди з кондиціонером і повним фаршем, типу рідкого мила, ароматизаторів і рушничків у туалетах. Він міг би навіть деколи їздити зайцем, адже там, в його рідній країні, навіть у найдорожчих вагонах частенько не перевіряють квитки на дальні сполучення. Але це так - патетика, бо в його іноземному мозку це б ніяк не вклалося - як це так - не заплатити за проїзд.

Так само суворо заборонено такому-от випещеному своїм оточенням інтуристові в неправильному місці в неправильний час захотіти в туалет. Таке явище, як українська громадська вбиральня з тими куцими обривками паперу, брудними змилками і поламаними сушками, вагомо б розширила його свідомість. А що запах - то вже і жодні пов'язки та навіть чорні пакети на голову не допоможуть.

Я не хочу жити за кордоном. Я хочу мати можливість не соромитись за свою країну.