Про цю історію мало хто знає. Її замовчують. Так само, як з політкоректних міркувань замовчують анекдоти про молдован. Чому замовчують? Відповідь на це питання журналіст "ГК" почув від колишнього прем'єр-міністра України, за якого, власне, ця історія й сталася. «Мені даже соромно про це говорити!» - обурено сказав колишній чиновник. Отже, розповідь про те, як Україна зробила Молдову морською державою...

Як Україна зробила Молдову морською державою

«Хіба такої України ми чекали?!» - колись постійно, кілька разів денно, особливо напередодні Дня незалежності, питав у мене один івано-франківський приятель. У відповідь я постійно виправдовувався, намагався щось йому довести, мовляв, і нам є чим пишатися. Та недавно я дізнався про одну історію, після якої мені й самому хочеться заволати: «Хіба такої України ми чекали?!»

Дунаю, Дунаю, чия вода в тобі?...

Про цю історію мало хто знає. Її замовчують. Як з політкоректних міркувань замовчують анекдоти про молдован (останні у цій історії грають чи не ключову роль). Чому замовчують? Відповідь я отримав від українського екс-прем'єр-міністра, за якого, власне, все і сталося. Все - це те, що Україна зробила Молдову морською державою. «Мені даже соромно про це говорити!» - обурено сказав колишній чиновник.

А тепер сама історія. Є така відома річка Прут, яка бере витоки на Івано-Франківщині, біля підніжжя Говерли. Униз за течією річка повноводніє, стає повільнішою і поважнішою. Про її поважність каже хоча б той факт, що згодом саме Прут служить за кордон між Румунією і Молдовою.

Наприкінці своєї течії Прут впадає у Дунай. За якусь сотню кілометрів від Чорного моря. За радянських часів кордон між Українською РСР і Молдавською РСР пролягав якраз у цьому місці. Причому з приписом - «кордон пролягає таким чином, що Молдавська РСР не має виходу до річки Дунай». Збереглися десятки мап, які доводять, що Дунай розділений лише між Україною і Румунією. Той самий глибокий судноплавний Дунай. Дунай, за який Румунію, на відміну від України, і прийняли до ЄС. Найбільша судноплавна річка Європи. Яка з'єднує ЄС з Чорним морем і, відповідно, усіма товаропотоками, що там пролягають. З іншого боку, через канал Дунай-Майн-Рейн - з морем Північним. Можна навести лише одну цифру - щороку тільки за послуги на перевезення вантажів по Дунаю витрачається 50 мільярдів доларів. 10 країн Європи, сотні корпорацій і не одна війна за його береги.

З 91 року, відколи Україна стала незалежною, між Україною і Румунією почалася чергова битва за Дунай. По основному Кілійському гирлу проходить кордон. У дельті ж є десятки річищ, більшість з яких замулюються і не є судноплавними. Ще за часів Російської імперії Румунія побудувала на своїй частині штучний судноплавний канал Суліна. Щоб зробити його повноводнішим, в районі українського міста Ізмаїл румуни побудували водозабірну дамбу - у результаті частина течії Дунаю з українського гирла відходить у румунський судноплавний канал. Україна уже 18 років намагається побудувати власний канал - безрезультатно. Цьому сприяє і фінансове втручання румунів, і звичний дерибан коштів самими українцями.

Маневри з будкою

Але тепер варто повернутися у місце, де Прут впадає у Дунай і де збігаються кордони трьох держав - Румунії, Молдови і України. Ще на початку 90-х років Молдова заявила Україні територіальні претензії. Мовляв, з часу укладання радянських кордонів в Пруті втекло багато води і гирло річки змінилося. Так що тепер саме Молдові належить шматок дунайського берегу. Все це всупереч мапам і старим стовпчикам. Молдову, до речі, дуже активно підтримала Румунія. І статтями в пресі, і головне - фінансово. Дружиною голови ЄБРР на той час була румунка - і, кажуть, саме за її сприяння європейські банкіри виділили Молдові кредит на будівництво порту... причому в той час на українській території!

Мені довелося бачити документи середини 90-х років. Петиції в Київ від українських прикордонників. Про те, що відбувалося в той час на кордоні. А відбувалися смішні і водночас страшні речі. Особливої уваги заслуговує історія зі звичайною прикордонною будкою молдован. Вона і досі стоїть на кордоні - тільки уже на 500 метрів далі, ніж тоді. Так от, середина 90-х, ніч, україно-молдовський кордон. Молдовські прикордонники беруть свою будку і на руках переносять її в сторону української. Метрів на 15. Наступної ночі ще на 15 метрів, уже впритул. Потім на місце приїздить україно-молдовська робоча група по делімітації кордону і приймається рішення відсунути українську будку назад. Наступної ж ночі молдовани продовжують свої маневри.

Або будівництво порту. На молдовському боці є залізнична станція Джурджулешти. Ще до розподілу кордону на станції починають розвантажувати будівельні матеріали для будівництва. Молдовські робітники, наче не помічаючи українських прикордонників, раз по раз перетинають лінію кордону. Спроби затримання ні до чого не приводять - наступного дня молдовани зчиняють ґвалт, порушників доводиться відпускати, і ті, наче нічого й не сталося, одразу повторюють свій маршрут.

Хто кого кинув?

Нарешті у 98 році на місце територіального конфлікту приїздять прем'єр-міністри України і Молдови - Пустовойтенко та Снєгур. Сідають на гелікоптер, облітають територію, нарешті зустрічаються тет-а-тет і приймають рішення. Очевидці розповідають ще одну подробицю. На місце зустрічі урядовців приходять старожили з молдовського боку. З натовпу виходить сивий дід у вишиванці. Розштовхує українських посадовців, включно з прем'єром, доходить до якогось конкретного місця і зі знаючим виглядом каже - "Тут, пам'ятаю, кордон був тут". Ті ж очевидці стверджують, що Пустовойтенко почав на це тупати ногами і кричати: "Де українські старожили?!" Однак в результаті Пустовойтенко зі Снєгуром на око відміряли 500 метрів берегу Дунаю, віддали його молдованам і на тому роз'їхалися. В обмін на 500 метрів Дунаю Україна мала отримати від Молдови 7 з половиною кілометрів магістралі Одеса-Рені. Станом на сьогодні - а минуло вже понад 10 років - дорога і досі в невизначеному стані. Пунктів пропуску немає - лише українські прикордонники, які видають талони. Правда, зупинитися на території Молдови і вийти з авто можливості нема - про це попереджають знаки. Якщо хтось надумає не послухатися - вздовж траси чергують озброєні автоматами Калашникова молдовани.

Натомість 500 метрів берегу Дунаю молдовани використали сповна. На маленькому клаптику землі вони уже побудували порт, нафтовий термінал, зерновий термінал, залізницю.

Не обійшлося без певного скандалу. Спочатку будувала азербайджанська корпорація. Після чергового корупційного скандалу в Азербайджані власника компанії і його брата - міністра економіки - заарештували. Активи компанії одразу опинилися у голландської корпорації. Яка разом із коштами ЄБРР добудувала порт. Зараз порт у Джурджулештах - вільна економічна зона. Вільна від мита і податків. Там уже ведуть діяльність десятки фірм. Молдова починає отримувати через порт нафту. Поруч - за кілометр - український порт Рені. В десятки разів більший. Але він фактично стоїть. А молдовський працює. Причому з порушенням екологічних норм і правил, становлячи реальну техногенну загрозу для української частини Дунаю. Такий-от анекдот про молдован. Чи все-таки про нас?

Олег КРИШТОПА