Сезон у Івано-Франківському театрі ляльок завершився незвично. Театр, який творить для дітей, представив 3 липня спектакль для дорослих - мюзикл Джеррі Бока „Скрипаль на даху". Він створений за відомою повістю Шолом-Алейхема „Тев'є-молочник".

З одного боку - класика, з іншого - такою ми цю класику ще не бачили. Адже „Скрипаль на даху" - знаменитий бродвейський мюзикл, а його постановка у франківському театрі - абсолютно оригінальна вистава, де поруч діють і люди, і ляльки.

Без сумніву, прискіпливі театральні критики знайдуть якісь недоліки, але усі, з ким доводилось спілкуватися після вистави, переконані: постановка загалом вдалася. Під час вистави годі відірватися від дії на сцені, і щойно потім замислюєшся, що реалізувати такий задум було непросто. Актори театру, таки слов'яни, на дві години перетворилися у справжнісіньких євреїв, жили у єврейському світі, святкували єврейські свята, сипали єврейськими дотепами, по-єврейськи співали і танцювали, веселилися і журилися. Можливо, вартувало би точніше відобразити єврейські ритми, інтонації мови та співу, пластику та інші нюанси, але загалом образ єврейського містечка Анатівки вийшов цільним і виразним.

Історія молочника Тев'є - це не комедія, а драма. Тут є сміх, є і сльози, і то - гіркі сльози. То ж треба було неабиякої майстерності, щоб ця драма органічно проросла крізь „легкий" жанр мюзиклу. Важливо, що це вдалось не тільки драматургу, але і режисеру-постановнику Дмитру Нуянзіну (це головний режисер Брестського театру ляльок з Білорусії). Його ж заслуга - жива, природна мова персонажів, без пафосу, без театральних ефектів.

Ще одне непросте завдання - вперше ввести у мюзикл „Скрипаль на даху" ляльок. Власне, все відбувається паралельно: актори грають і „за себе", і за ляльку, яку тримають у руках.

Вистава вийшла легкою, грайливою і водночас глибокою. Тев'є, його дружина та п'ять доньок - це цілий маленький світ з усіма радостями та бідами. Тев'є, голова родини (Л. Йосифів) постає, як і змалював його Шолом-Алейхем, маленькою людиною - і водночас мужем, сповненим гідності, мудрим батьком, господарем, справжнім філософом у всіх випробуваннях, які посилає доля. Після Б. Ступки важко братися за цю роль, однак актор прекрасно створив образ пригніченого обставинами, але випростаного чоловіка, який гідно веде діалоги з Богом. Також майстерно виліплені образи доньок Хави, Годл, Цейтл та їхніх наречених Мотла, Перчика та Федька. Невеличка роль свахи Енти дала, однак, можливість Н. Деркач створити характерний образ старої пліткарки. Гарно опрацьовані й інші ролі, хоча хотілося би більшої переконливості, виразності у сценічних образах Рабина та скрипаля Йосяле.

У виставі театру ляльок, навіть якщо ми бачимо поряд і акторів, є дуже важливими самі образи ляльок. Тут, на жаль, художник ляльок Ростислав Котерлін дещо недопрацював. Якщо образи персонажів-чоловіків, безсумнівно, вийшли цікавим, індивідуальними, то ляльки-жінки виглядають так, наче при їх виготовленні скористались однією формою. Та ще й важко відрізнити, де юна дівчина, а де бабуся.

Мабуть, ця незвична постановка започаткує новий етап у житті Івано-Франківського обласного театру ляльок ім. Марійки Підгірянки, приверне сюди дорослого глядача і зробить звичними вечірні вистави.

Анна КИРПАН